Халява та українці, — блогер
10.10.2019 15:28

Британія подарувала світу «тетчеризм» як приклад успішної правої політики разом з нетлінними цитатами неперевершеної Маргарет «безкоштовний сир – в мишоловці» та «немає жодних державних грошей, є лише гроші платників податків». В той самий час, Британія подарувала світу блискучий приклад «безкоштовної» системи охорони здоров’я (NHS). Радянський Союз «подарував» світу «безкоштовний» практично повний пакет соціальних послуг. І хоч якість останніх інколи була непоганою, найбезкоштовнішими в совку все одно були невибагливі життя та устремління його громадян. На перший погляд, парадоксально: суспільство, що довіряє безкоштовному менше, створює притомні зразки цього ж безкоштовного. Натомість, суспільство, що безкоштовне бачить як синонім ідеального, нищить в людях і творчість, і працездатність. Навіщо напружуватись – є халява!

За свідченням рекрутерів, одним з найважчих питань на співбесіді під час прийому на роботу є питання «Яку користь ви збираєтесь принести нашій компанії?». Парадоксально, але думка про власну користь роботодавцю не виникає у левової частини претендентів. Наші люди не розуміють та не хочуть розуміти суті та місії компанії, чим вона займається, які плани має, які тренди в галузі актуальні взагалі тощо. Наших людей не цікавить заради чого їм будуть платити та ще й забезпечувати професійний розвиток. Люди часто підсвідомо ще від початку налаштовані на дисгармонію та нерівноправний обмін. Люди ще більш-менш знають, чого хочуть самі. Але люди поняття зеленого не мають щодо вимог та критеріїв вже до них самих. Коренями це їде вглиб простої, але багатої на сюрпризи речі, ім’я якої: халява.

Отримання вигоди для себе з мінімальною вигодою надавачеві – майже точне з академічної точки зору визначення цього сакрального для нас поняття. Та хто ж на справді виграє від халяви? Той, хто її отримує, чи той хто її дає? І яка насправді ціна халяви?

Якщо відразу «зайти з бубєй», то халява – це огидний нашвидкуруч ліплений костиль під неспроможністю радянської системи дати людині можливість власною працею заробити собі добробут. Побудував другий поверх хати – знеси. Зібрав із лайна та палок пилораму – розбери. Навіть стара «Волга» у кузові «універсал» не продавалась фізичним особам через велику вантажопідйомність та можливість використання для приватних вантажоперевезень. На додачу, стаття за неробство, яку легко впарювали кожному без офіційного працевлаштування. Суди над «спекулянтами» – взагалі феєрія з фантасмагорією. У той самий час, заробітна плата не вражала розмірами, а необхідних товарів і матеріалів у вільному продажу було обмаль. Компенсатором до того всього додавався широкий спектр часом екзотичних «можливостей»: банальні дрібні крадіжки з підприємств, можливість «виписати» дефіцит зі складу по блату, занижені ціни на транспорт, комуналку, безкоштовна освіта, медицина, «вєдомcтвєнниє» квартири тощо. Все це було верхівкою айсбергу, бо далі ампутовані ринкові механізми вели до атрофії інших схем матеріального життя. Сама ж халява обростала новими змістами: вона стала не лише аналогом заробітку, вона стала таким собі елементом протесту проти системи, можливістю практично безпечно (на халяву, ага) «подисиденствувать».

З халявою радянська та пострадянська людина масово стикалась у школі (потім в внз). Отримати оцінку на халяву. Не за хабар, не списати навіть, а висидіти дупою, виклянчити, бо піонер-комсомолець спортсмен, або все одно іти в ПТУ. Всіх розподіляли на роботу і всім платили майже однаково, доступ до подальшої халяви вже на роботі не зовсім визначався успішністю в навчанні, а висовуватись дуже не дозволяла партія. Т.ч., матеріальна мотивація до знань була слабка і ще на етапі виховання обривались важливі зворотні зв’язки. Ну а далі, все йшло «по накатаній». Варто зазначити, що радянська система намагалась боротися з цим своїм косяком репресивними методами, але боротьбу потроху програвала. Загрозливих масштабів халявна тенденція набула вже в незалежній Україні, коли ставка на соціальність совка і відсутність ліберальних реформ зумовила справжній халявний ренесанс далеко не лише в освіті. Оформлення фейкових пільг, несплата комуналки, інші форми порушень фінансової дисципліни – все квітло буйним квітом та ще й зараз не зів’яло.

Радянський костиль халяви в незалежній Україні набув нового, самостійного значення, що продовжувало утримання людей в полоні ментальної бідності та нездатності до активного економічного життя. Всі, хто зміг набути бізнесу чи власності, перестав жити бідно та красти потроху, були в кращих традиціях класової ненависті приписані до нових капіталістів та щедро наділені ненавистю з нерозумінням. Не можна сказати, що підстав тому не було. Часто-густо новими власниками стали екс-комсомольці, що мали клінічні протипоказання бути власниками. Переділ власності часто мав характер бойових дій. Вірусом халяви та неспроможності вражені були усі, так. Однак, в новому псевдо-бізнесовому середовищі халява, як годиться, почала активно мутувати.

Коли ти у владі чи у бізнесі, халява переходить у ранг «порішать»: або незаконно заволодіти власністю, або отримати преференції своєму бізнесу (бізнесу кума), або за хабарі здійснювати брутальне лобіювання. У цьому царстві «рішалова» недоброчесний екс-комсомольський бізнес та недоброчесна влада стали такими собі невіддільними сіамськими близнюками, коли не зрозуміло де закінчується одно, та починається інша. Виборність влади через демократичне волевиявлення була брутально і вишукано «хакнута» за допомогою… все тієї ж халяви. За можливість «рішать» варто віддати кошти на дитячий майданчик, або євро-двір. Звісно, подальша діяльність такого можновладця розходиться з інтересами суспільства. Звісно, на цьому втратять користувачі майданчиків та євро-дворів, але глибоке емоційне задоволення від майданчика «на халяву» повністю паралізує здатність пересічного громадянина думати. Нечесний депутат у порівнянні з пересічними бідосями виглядає гігантом думки. Він здатен на цілих два кроки: вкласти свої гроші, щоб потім відбити. У такий спосіб відбувається вже певний раціональний відбір, спрямований на прибуток та ефективність. Глибокі ірраціональні та емоційні речі поступаються раціональному в головах нових можновладців і вони стають не лише отримувачами халяви, але й її надавачами.

Маємо два цікаві наслідки. По-перше, спектр халяви, як і її філософія, на цьому рівні вже куди більш бліді і невиразні. Немає тієї сакральності та ідоло-поклоніння. Бо беззаперечна проста халява втрачає свій первинний переможний зміст. Не без того, що й тут рішають собі УБД та кандидатські дисертації, але це все не забезпечує справді якісного переходу на новий рівень. Тут офіційні премії та пільги вже не так збуджують. Були випадку, коли депутати не звертались по свою зарплату роками. По друге, у такий спосіб запускається нехитрий соціальний механізм або життєвий цикл, в якому дотаційна халява (майданчики) та корупційна халява (преференції) є головними рушіями, які породжують один одного. Звісно, про справжню ефективність мова не йшла. Збагачуються лише невелика купка осіб, а більшість корисного ресурсу матеріального, та, в першу чергу, людського, вилітає в трубу. Тому з кожною новою ітерацією потенціал суспільства в такому підході лише знижується.

Саме тут варто знов повернутись до радянського досвіду, щоб окремо наголосити на найважливішому факторі життєздатності халяви. Ментальна бідність простого люду та бажання можновладців вирішувати свої питання за чужий рахунок має стійку та привабливу легітимізацію. Називається вона державною опікою. Така надбудова не лише дозволяє депутату для переобрання підкупати виборця не власними коштами, а бюджетними. Така надбудова не дає шансу пересічному громадянину зрозуміти жорстокий обман. Ну а що? Все ж по чесному! Держава дає. І має давати. І питання створення відтирається на другий план питанням перерозподілу. Ідеально, коли при цьому є силовий та пропагандистський апарат. Ідеально, коли є велика, шляхетна та недосяжна мета, а навколо тебе – вороги, що не дають її досягти.

В СРСР казали, що освіта та медицина безкоштовна. Але насправді безкоштовними були поставки озброєння в Лівію та Сирію. Народу просто недоплачували їм же зароблене, залишалось на медицину-освіту та іншу соціалку, а головний пиріг при цьому йшов на військово-комуністичні авантюри. Так, до початку ліванської війни 1982 року СРСР надав дружній Сирії (ще Асаду старшому) допомоги озброєнням на 29 ще тих млрд. доларів. Більшість з цього згоріла у тій війні. Був кейс, коли за 1 день Ізраїльські ВВС знищили майже сотню МіГ-29 – дуже сучасних на той час літаків – не втративши при цьому жодного свого Міражу. От це і є наслідок халяви. Безконтрольність та неефективність приводить до виводу цінностей – рахуй – грабунку населення, а потім низька якість кадрів та нездатність виграти конкурентну боротьбу приводить до втрат цих цінностей взагалі. Цікаво, але цим шляхом іде і сучасна Росія. Інвестиції ідуть в т.з. «вєлічіє», гонитву озброєнь та військові дії поза межами країни. З аналогічним результатом: збитки щодо сумарних доходів в країні і недосяжністю імперських цілей.

Сучасна ж Україна ніжно плекає свій гібрид «державної халяви». Чиновник стимулює законодавчо, і щедро, на скільки дозволяє куций бюджет, надає «опіку». Кількість пільг та пільговиків в Україні вражає навіть Росію та Білорусь. Безкоштовний проїзд і решта пільг щодо перекладень зобов’язань є джерелом постійної напруги у суспільстві. Пільги ветеранам в США – то пільги на бізнес та на освіту їм та їх дітям. А в нас – проїзд-комуналка. Ницість, як на мене, огидна ницість. Третина (!) доходів населення України – то соціалка.

Замість «вєлічія» нам розповідають, що відповідальна система в медицині – то зло і «Доктор смерть». Що оголосити дефолт і не платити за боргами – це нормально, бо клятий Захід і так на нас наживається. Що високі тарифи хай платить син Порошенко, або мама Зеленського. Що хай Європа та Штати нам доплачують, бо ми замість них тримаємо російську навалу. Що державна власність це добре, а прозора приватизація – погано. Та в реальності, витрати на «подяку» лікарю та втрачена вгода від втраченого через неякісну медицину здоров’я перевищує зекономлені на безкоштовності медицини кошти. Девальвація національної валюти веде до пропорційного зменшення купівельної спроможності незмінних у гривні зарплат, що відчують усі громадяни на відміну від міфічного для пересічних зубожілих держборгу. За низькі тарифи розплачується кожен власними податками та недоотриманою зарплатнею через систему викривлень економічних механізмів. Польща сама платить американцям за бази на своїй території, а НАТО і так надає нам до мільярда щорічно військової допомоги + спеціальні кредитні лінії, інструктори та політична підтримка. Однак, це інвестиція в конкретні армійські речі, а не безумовний дохід ненажерливому диванному воїнству. Державна власність на додачу до приватної часто існує як частина схеми «приватизація прибутків, націоналізація збитків». Прибутки – собі, а збитки покриваємо з коштів платників податків.

В решіт решт, ми наступаємо на ті самі граблі. Бо халява несе великий сумарний збиток. Збиток в першу чергу пересічним громадянам, але обраним можновладцям – прибуток. Прибуток великий, порівняно з достатком простих громадян. Прибуток мізерний, порівняно із загальними збитками країни.

І справа не в соціальній допомозі як такій. Вона існує скрізь, часто виправдана, а в ряді випадків – необхідна. Ставити людину в абсолютно жорсткі умови «працюй, або помри» не є продуктивним завжди. Різні бувають ситуації і часто людині потрібна допомога, щоб піднятися та відновитися. Наш клятий соціалізм просто вимкнути тумблером не вийде. Люди не адаптуються, будуть злочинцями або бомжами, що відмінусує від ефективності. Та боротися з цим треба. Нема питань перерозподілити: було б що перерозподіляти. А для цього людський потенціал має розкриватись. В нагоді не лише виховання, коли до відповідальності, до праці, до фінансової дисципліни та економічної грамотності привчають змалку. Без суворих ринкових реалій, які заперечують халяву з болючими банкрутствами та випробуваннями для певного відсотку людей не обійтись. Інакше страждатимуть 1) більше, 2) всі.

Коли наш шостий президент у пошуках єдності казав «Кожен президент», він випадково виявився дуже правим, якщо єдність шукати у халяві. Халява – це річ важлива не лише для «зубожілого» простого громадянина. Це спосіб ведення бізнесу на бюджетних потоках, це спосіб заволодіння власністю та спосіб існування системи взагалі. Халява об’єднує прагнення людей та замикає життєві цикли. А в замкнених циклах зводиться дебет з кредитом, і комусь халява повинна вийти зі знаком мінус. Звичайно, в мінус вона виходить для абсолютної більшості простого населення. Збитки притягують більші збитки і цей цикл спокійно триває десятиліттями, а вистрибнути з «бідності на халяву» неймовірно важко. Або неймовірно просто: відмовитись від халяви. Зовсім відмовитись.

Taras Lyutyy

Подписаться на ПОЛИТОЛОГ:





17:38 Почему инвесторы не нужны Украине, — блогер

19:05 Соловьев в Книге Рекордов Гиннесса: слава России? — журналист

18:58 Призрак дефолта не даёт покоя Украине, — блогер

18:43 New York Times: Трамп считал Украину врагом, а не союзником

18:24 ​Коломойский посоветовал Порошенко «быть осторожнее в высказываниях» о нем и о телеканале «1+1»

18:12 Суд ООН 8 ноября объявит решение по юрисдикции иска Украины против РФ

17:58 Вступили в силу изменения правил получения водительских прав

17:44 Замминистра экономики из Кабмина Гройсмана задержали по подозрению в госизмене